П`ятниця, 29.03.2024, 01:58
Робота у вільний час
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталога
Політика [2]
Спорт [0]
Економіка [0]
Історія [2]
Релігія [1]
Культура [1]
Екологія [1]
Стосунки [1]
Відпочинок [2]
Гумор [0]
Кулінарія [1]
Наше опитування
Чи торгували Ви на ринку Форекс?
Всього відповідей: 119
Головна » Статті » Релігія

Хто кого хрестив 1020 років тому
Чому Україна передає ініціативу проведення 1020-ліття хрещення України-Руси чільникові чужоземної Російської Православної Церкви митрополитові Володимиру, котрий ще й до того нижчий за рангом, аніж чільник УПЦ КП Філарет, який має найвищий статус Патріарха? З ініціативи віце-прем’єра уряду Януковича Дмитрія Табачника був створений оргкомітет переважно з представників РПЦ (зі собою включно як належним до неї, бо там хрещений), але ж є новий уряд, який, напевно, має право скасовувати неправомірні антиукраїнські, антидержавні ініціативи! Чому ж це дивовижне рішення залишається в силі?

Адже Росії як такої 1020 р. не було взагалі! Вона лиш недавнечко відзначала 750-ліття Москви! Цар Петро I назвав Московське царство Росією аж 1707 р. А Московитське князівство охрещене понад 200 років пізніше від Києва. І хрестили його київські церковники. Невже так-от просто дозволимо далі перекручувати й спотворювати всю нашу історію, зокрема історію Української Православної Церкви?

За які заслуги надаються такі великі преференції цій явно ворожій до України Церкві? Чи ми так швидко забули похорон Патріарха Володимира і дике побоїще, яке влаштувала тоді УПЦ МП, а точніше РПЦ? Чи забули біснуваті хресні ходи проти українських національних заходів? Адже це просто профанація держави Україна, української нації, що не може відстояти свої інтереси навіть у таких суто внутрішніх справах?
Українська інтелігенція Прикарпаття, яка зазнала страшних поневірянь від РПЦ, категорично протестує проти такої дивовижі!

Насторожує зокрема той факт, що свій хресний хід РПЦ розпочала вже на початку травня, коли змобілізована вся комуністична, прогресивна й непрогресивна соціалістична братія, яка враз перетворилася з запеклих атеїстів у ревно віруючих РПЦ, але тільки РПЦ! Туди ж, природно, причалили всі російські шовіністичні блоки й партії, всі вищі й середні чини серед учасників ВВВ, яких, зауважте, в Україні втроє більше, ніж у Росії! Ось їх то й задумали митрополит Кієвскій і всея України Володимир та Дмитрій Табачник зібрати для поповнення нечисленних рядів РПЦ на заході України, звідки, власне, тому вони й розпочали своє «історічєскоє шествіє»! У нашому обласному центрі вони хотіли цю ходу провести не коли-небудь, а в день міста — 7 травня. Щоби був більший резонанс! От таке-то! — сказав би Шевченко, — приснилося на п’яну голову! Бо на здорову ця абсурдна ідея — то диявольський замисел проти нашого народу задля мобілізації всіх антиукраїнських сил на «послєдній бой за сохранєніє (чи восстановлєніє) єдіной і нєдєлімой».

От так-то, братці-українці! Сваріться між собою, обзивайте один одного, зневажайте свого Президента, а ми тим часом будемо на вас кайдани кувати, як це збиралися зробити ГКЧПісти 19.08.1991р.!

Водночас протестуємо проти виділення 20 мільйонів грн. на відзначення 225-ліття Севастополя, що його заснував Суворов, який перейменував 1784 р. існуючий порт Ахтіар (Біла Скеля) на Севастополь. Таж це колишній Херсонес, де вінчався наш, а не їхній, великий князь Володимир з грецькою царівною Анною, куди причалювали не лише княжі кораблі, але й козацькі непотоплювані чайки!

Вимагаємо від уряду скасувати чи хоча б зменшити виділену з бюджету України цю величезну суму, яку заплановано використати на ще один пам’ятник зловісній цариці Катерині II, що Січ зруйнувала, чесний люд наш закріпостила, аморальністю своєю поганьбила російську імперію. Доки будемо терпіти таке дике нахабство п’ятої колони! Всьому мусить бути межа, Президент повинен це неподобство припинити. Чи мало нам ще комуністичних бовванів-лєнінів, що понаставлювані по всій східній Україні (в Росії давно їх позносили, як і в Галичині) і несуть неймовірно негативну інформацію? Мало нам одної цаци в Одесі, ще й тут пам’ятник тієї, яку запорожці «ніжно» вражою бабою називали (точніші назви пропустимо), треба нам додати? Добре нам так. В Одесі допустили, прецедент є, можна клонувати! Отак всю Україну московськими царями заповнять, і це все діється тому, що ми 16 років терпимо їхніх ульянових, котрі Україну перетворили на суцільну руїну, винищивши десятки мільйонів найкращих її синів.

То десь же мусить бути межа нашій гіпертрофованій толерантності й м’якотілості! Таж ніде в світі колишні колонії не ставлять пам’ятники своїм колишнім колонізаторам! А всі встановлені давно й відразу повалили. Не маємо права і ми поступатися своїм історичним минулим.

Джерело: http://www.galychyna.if.ua

Категорія: Релігія | Додав: bigmany (20.07.2008)
Переглядів: 1197 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 1
1 bigmany  
0
Після хрещення України-Русі в 988 р. Українська церква протягом 698 років існувала в канонічній єдності з Константинополем незалежно від Московського патріархату, який виник набагато пізніше. Московська церква проголосила себе автокефальною (тобто не залежною ні від Києва, ні від Константинополя) й обрала собі митрополита в 1448 р. Проте цю акцію не визнали ні Вселенський патріарх, ні найвищі ієрархи інших православних церков, і протягом 141 року Російська православна церква вважалася не канонічною (незаконною), її канонічність було визнано й обрано першого патріарха цієї церкви за участю Константинопольського патріарха лише в 1589 р. Після захоплення України Московією, особливо після Андрусівського перемир'я з Польщею 1667 р., за яким Московія одержала більшу частину Правобережної України, московські царі та патріархи прагнули ліквідувати й церковну незалежність України. Особливо на цьому наполягав патріарх (з 1674 р.) Яким (Савелов). Разом з московським царем він декілька разів звертався до Константинопольського патріарха, просячи його уступити Москві Українську церкву, але згоди на це не діставав. Тоді Москва за допомогою українського гетьмана І. Самойловича, долаючи рішучий опір українського духівництва, протягом 1684-1686 рр. самочинно приєднала Українську церкву до Московського патріархату. Але треба було все ж таки мати формальну згоду Константинопольського патріарха. Для цього навесні 1686 р. патріарх Яким послав до Константинополя досвідченого дяка Нікіту Алексєєва, який привіз патріархові Діонісію грамоти з проханням віддати Москві Київську митрополію з усіма її єпархіями і щедрі подарунки. Однак Царгородський патріарх вважав таку злуку незаконною і спочатку прохання Московського патріарха знову відхилив. Тоді спритний Нікіта Алексєєв вирішив звернутися безпосередньо до турецької влади, від якої був залежний Константинопольський патріарх. Коли недавно обраний патріарх Діонісій приїхав до м. Адріанополя, щоб нову його посаду затвердив Великий візир Османської імперії, там уже був московський посланець і встиг домовитись із турецьким володарем. Великий візир, будучи непоганим політиком, хотів зберегти добрі стосунки з Москвою і нейтралізувати Московію у війні Туреччини з Польщею, Австрією та Венецією, а тому наказав патріархові Діонісію задовольнити прохання Москви. Лише після цього у травні 1686 р. Діонісій видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію Московського патріархату, взявши за це від московського посла доброго хабара — 200 золотих червінців і 120 чорнолискучих соболів. Однак невдовзі через цей неканонічний вчинок Діонісій був позбавлений патріаршого престолу, але церковну автономію Україні так і не повернули.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2024