Лимони на тлі моря, вілли серед лимонних садів, дорога Сонця - вся в деревах із лимонами, устриці з лимонними кружальцями... Нарешті, справдилась міря про "Лимонію - країну без турбот"! Італійці інакше називають край, де росте стільки золотих фруктів, - Кампанья. А курортне узбережжя з двома "хвостиками"-півостровами - Амалфі. Якщо кому буде зрозуміліше, то саме сюди відноситься острів Капрі, де любили бувати наш Коцюбинський, "їхній" Горький та багато відоміших людей з Європи. Лимонія вабила ще тоді. Тут усе повітря просякло запахом дивовижного фрукту. Він насичує фітонцидами й так животворний морський бриз, оздоровлює фізично і наснажує "тонке тіло" (езотерики кажуть, воно живиться запахами). А чи не занадто кисла може вийти мандрівка? Та що ви! Неземний запах і ясно-жовте сяйво тільки супроводитимуть вас серед дивовиж Кампаньї...
На італійському чобітку область Кампанья виконує роль застібки або пряжки. Відірветься - і чобіток зіслизне прямісінько в Середземне море. А там, на дні, й так забагато всілякого мотлоху. Мабуть, тому ЮНЕСКО і взяло це прекрасне узбережжя під свою безпосередню опіку. Та й задовго до того Кампанью цінувало багато достойників і естетів. Наприклад, римський цісар Тіберій, який влаштував на острові Капрі свою резиденцію. Завдяки цьому Кампанья на деякий час стала центром тодішньої ойкумени, бо хтивий володар половини світу не завдавав собі клопоту і в останні роки життя зовсім не виїздив із Капрі. Втім, це було давно, майже два тисячоліття тому . І хоч відтоді Кампанья вже ніколи не вважалася світовим центром, та своєї магнетичної краси не втратила анітрохи. Інакше б у 1984 році ще один естет, видатний танцівник сучасності Рудольф Нурієв не купив трьох сусідніх із Капрі острівців Лі Галлі. Сліпий поет Гомер саме тут оселив колись солодкозвучних сирен, котрі харчувалися виключно зачарованими необачними мандрівниками. Що ж, рифи, об які билися кораблі стародавніх меломанів, давно розчинились у солоній і найпрозорішій на світі воді Тірренського моря. Останні сирени, емігрувавши на Командорські острови й перетворившись там на морських корів, були винищені китобоями ще двісті років тому. Старий астматик Везувій , що височіє над всією Кампаньєю, з 1944 року дихає досить рівно. Нема жодних небезпек, які б перешкоджали подорожі до цього неперевершеного куточка нашої маленької планети.
Нарешті це збагнули й у нас. Кампанійським першопроходцем виявилася київська туристична фірма "Христофор Колумб". Що ж, назва зобов'язує. Важко уявити, але сьогодні це єдина фірма в СНД, яка організовує туристичні поїздки в Кампанью, зокрема на Амальфійське узбережжя. А звідси вже шляхи ведуть і в Неаполь - столицю області, й до жерла Везувію (не бійтеся, це не боляче), і на "черепашково-коралову" ювелірну фабрику біля вулкану, і в Помпеї, і на Капрі.
Якщо вслухатися в назви містечок, розташованих на цьому півострові солодкої південної млості, - зрозумієш, що пісні, започатковані сиренами, не переставали звучати над цим морем і горами ніколи. Сорренто, Позітано, Праяно, Амальфі, Равелло... В кожному з них хочеться пожити подовше, щоби сповна насолодитися сонцем, морем, неаполітанськими "канцонами", комфортом затишних і досить недорогих готелів.
Праяно. Поблизу містечка знаходиться найпівденніший у Європі та єдиний в Італії фіорд Фуроре. Ця судома кам'янистого узбережжя справляє незабутнє враження.
Біля Праяно над морем розкидано безліч сторожових веж. Колись із них вистежували піратів і ворожі армади. Нині їхнє призначення набагато приємніше - тут містяться приватні апартаменти й готелі. Біля готелів - прапори: канадські, американські, британські... Але це не новітні завойовники. Просто власники готелів уклали угоди з різними країнами про прийом туристів. Тішить, що й наш жовто-блакитний скоро з'явиться на якійсь місцевій щоглі.
Враження про околиці Праяно доповнюють дуже екзотичні й захопливі змагання із стрибків зі скелі. Звісно, що в море. Висота природного трампліну - на вибір: від одного до ста метрів. Усе залежить від вправності стрибуна.
Понад дорогою з висоти сорока метрів місцеві мешканці вудять рибу. Але ж і довго їм доводиться витягати свій вилов!
Амальфі. Тутешня морська республіка колись суперничала із самою царицею морів - Венецією. Але все це було ще до ХІІ століття. Нині ж останній уламок амальфійської минувшини - це карнавальний хід по сходах від головного міського собору до моря, де відбувається театралізоване видовище з історичною регатою. Шкода, що це буває лише раз на чотири роки. До речі, в ІХ столітті саме в міський собор із Константинополя були перевезені мощі святого Андрія Первозванного, де вони зберігаються й донині. Для прочан з України це має бути надзвичайно цікаво. Амальфі вирізняється й прекрасними готелями, які напрочуд вдало вписані в скелястий рельєф містечка. Ще одна достопам'ятність в околицях Амальфі - Смарагдовий грот. Смарагди на його дні вже давно скінчились, а вода досі зберігає свій неможливо-прекрасний колір. Дивовижне видовище - підводний різдвяний вертеп. Ці італійці - такі витівники!
Позітано. Схильний до метафор журналіст міг би назвати його туристичною і балетною столицею світу. Туристичною - бо тут народився винахідник компаса Флавіо Джоя, про що свідчить меморіальна дошка знизу на міській дзвіниці. А балетною - бо саме в Позітано славетний засновник російської балетної антрепризи Сергій Дягілєв зустрівся з не менш відомими Вацлавом Ніжинським, Пабло Пікассо та Ігорем Стравинським. Їхнє спілкування потім вилилось у неперевершені балетні постановки 10-х - 30-х років нашого століття, якими захоплювався весь світ. За місцевою легендою, на Позітано лежить благодать Божа. В горах, над містом, у суцільній скелі є наскрізна арка, яка нібито утворилася від доторку пальця Пресвятої Богородиціі. Крізь ту арку вилетів геть не хто інший, як сам лукавий. Так що в Позітано відсутні будь-які підступи ворога людського. Приїхавши сюди з певними духовними проблемами, маєте змогу повернутися додому без них. Шкода, але фінансових проблем це не стосується.
Равелло. Це місто володіє двома справжніми мистецькими перлинами - віллами Руфоло та Чімброне. Сам Ріхард Вагнер, творець славнозвісного оперного циклу "Кільце Нібелунгів" і особистість мало сказати непересічна, стверджував, що на віллі Руфоло він віднайшов чарівний сад для своїх творчих фантазмів. Тож і бував він тут дуже часто. Тепер на віллі щороку влаштовуються вагнерівські концерти для півтори тисячі глядачів. І це на висоті 350 метрів - не над канцелярським "рівнем моря", а над найлазуровішим морським свічадом у яшмовій оправі скель.
Вілла Чімброне - шедевр садово-паркового мистецтва, який, на відміну від Руфоло, знаходиться у приватному володінні. Так от - Чемброне відома також своєю Терасою Безкінечності. І це символічно, бо хоч би скільки приїздили сюди люди, їхнім захопленим поглядам ніколи не вичерпати до дна цього моря, не стерти цих скель, не знебарвити цього неба. Їх вистачить на всіх.
Джерело: http://www.liliya.web.cv.ua |
